Деміург: ідеї, технології, перспективи дизайну

Етнодизайн Галичини початку ХХ століття

Олена Волинська — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Метою дослідження є виявлення чинників і передумов становлення етнодизайну Галичини на початку ХХ ст.в роботі комплексно висвітлено процеси, що вплинули на розвиток етнодизайну краю. Його становлення розглядається як культурне явище, взаємопов’язане з історико-економічними, географічними, соціально-культурними змі- нами в регіоні досліджуваного періоду. Методи дослідження: пошуково-аналітичний (виявлення, аналіз літератури та джерельної бази), історичний (вивчення специфіки розвитку подій та явищ), хронологічний (розгляд подій у часовій послідовності), логіко-синтетичний (аналіз чинників, подій та явищ), узагальнення та систематизації результатів. Наукова новизна. у дослідженні виявлено передумови й особливості становлення художньо-проєктної спадщини краю, які вкорінені в самобутнє народне мистецтво, народні мистецькі традиції, напрацювання регіональних правил формотворення та стилізації, застосування принципів етнопедагогіки в родинному мистецькому вихованні, заснування приватних ремісничих та художньо-промислових шкіл краю тощо. Висновки. у результаті дослідження доходимо висновку, що етнодизайн Галичини початку ХХ ст.характеризувався самобутніми мистецькими та художньо-проєктними традиціями, що сприяло виокремленню унікального українського стилю на тлі західноєвропейських досягнень. у таких процесах важливу роль відігравали різні види народного мистецтва, ремесла та народних художніх промислів. Через стилізацію природних форм та мотивів у них проявилася притаманна для краю своєрідна семантика знаків і кольорів. а традиції навчання національного мистецтва стали основою самобутніх художньо-проєктних досягнень. Передумовою розвитку етнодизайну Галичини було формування в дітей та молоді естетичних смаків у родинному вихованні, етнопедагогічний феномен мистецьких династій краю, заснування та функціонування навчальних закладів з опанування національною художньо-проєктною культурою регіону. Важливо використати цей досвід у професійній підготовці дизайнерів України.

Міжнародний та національний досвід відновлення міст після війн на базі дослідження родинного архіву архітектора Бориса Приймака

вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Метою даної статті є виклад результатів документальної фіксації раніше недослідженої частини архівних матеріалів родини видатного українського архітектора Бориса Приймака про його закордонний досвід у складі архітектурних делегацій та основні наративи, які мають закладатися в проєкти містобудівельних рішень українських міст, а саме Києва. Також мета полягає в оцінці важливості цих матеріалів для вирішення сучасних проблем, які стосуються відбудови та розбудови міст не тільки в результаті російської навали, але і як безумовно необхідних для впровадження в життя ідей «щасливих міст». Методи дослідження передбачають поєднання мистецтвознавчого та історичного аналізу невідомої частини документально-архівних матеріалів родини Бориса Приймака. Наукова новизна цієї розвідки полягає у введенні до наукового обігу раніше не описаного прецеденту участі українського архітектора у міжнародному проєкті (а саме – в закордонних архітектурних зборах у Парижі у 1956 та 1966 рр.); а також – в актуалізації містобудівних поглядів Бориса Приймака в загальносвітовому розрізі, як під час його головування містом Києвом (1955 – 1973 рр.), так і зараз – для відновлення та розбудови міст, пошкоджених війною, з урахуванням його основних теоретичних тез. Вперше оприлюднено фото із приватного родинного архіву. Висновки. У результаті проведеного мистецтвознавчого аналізу встановлено необхідність вивчення існуючих архівних матеріалів родини Бориса Приймака в розрізі бачення не тільки історичного розвитку української архітектури, але й як основи сучасного підходу до містобудівництва в Україні та за кордоном. Доведено, що попри ізольованість радянського художнього середовища від світових мистецьких течій дозованої інформації, яка надходила із країн Заходу, Борису Приймаку та деяким іншим українським архітекторам вистачало для власних інтерпретацій найкращих з побачених закордонних зразків як у галузі архітектури окремих будівель, так і в упровадженні прогресивних містобудівельних ідей, співзвучних з міжнародними. Зроблено ще один крок для фіксації належного місця Бориса Приймака в пантеоні видатних архітекторів України.

Класифікація артоб’єктів у контексті дизайну інтер’єрного простору

Оксана Пилипчук — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті – виведення базових категорій класифікації артоб’єктів із визначенням і дослідженням їхніх характеристик щодо візуального та функціонального впливу на дизайн інтер’єрного простору із врахуванням як традиційних, так і сучасних тенденцій. Методи дослідження передбачають порівняльний аналіз, натурне обстеження, опис, систематизацію та узагальнення, а також результати багаторічної творчої проєктної практики. Наукова новизна полягає у класифікації артоб’єктів для створення узгодженої системи в аспекті її використання у дизайні інтер’єрного простору. Результати дослідження базуються на аналізі прикладів сучасної художньо-проєктної практики. Висновки. В процесі дослідження створена класифікація артоб’єктів за шістьма базовими категоріями, що дозволяють відстежити особливості функціонування певного артоб’єкта в інтер’єрі. Першою з категорій розглядалася відмінність за видами мистецтва, відповідно до якої визначено, що у співвіднесенні з традиційними видами мистецтва артоб’єкт функціонує, доповнюючи загальну художню концепцію інтер’єру, встановлюючи образний зв’язок з його простором; натомість, співвіднесений із сучасними видами мистецтва, артоб’єкт набуває рис і способу функціонування нетрадиційних мистецтв із сучасними засобами вираження, технологія ми та матеріалами. Друга категорія поділу – за функцією: переважання утилітарної функції в артоб’єкті дозволяє його впровадження як конструктивного елементу інтер’єру або обладнання; тоді як за переважання естетичної функції можна констатувати декоративне використання артоб’єкта. Третя категорія поділу артоб’єктів – за розміром: великогабаритні артоб’єкти розраховані на сприйняття у достатньо великому просторі з великої дистанції; малогабаритні – на сприйняття з близької відстані у приміщеннях менших масштабів. Четверта категорія – за формою вираження: реалістична форма базується на зображеннях, що відповідають природі, і надає інтер’єрному простору традиційного характеру; натомість абстрактна форма із застосуванням нереалістичних засобів вираження наділяє інтер’єрний простір рисами сучасності та невизначеної змістовності. П’ята категорія поділу – за стилістикою: відповідно сучасна стилістика артоб’єктів передбачає причетність до різноманітних течій та напрямів сучасного мистецтва, а засоби вираження змінюють традиційний вигляд простору та його наповнення; натомість традиційна стилістика застосовує класичні форми та засоби вираження, характерні для відомих історичних напрямів. Шоста категорія поділу – за матеріалами: артоб’єкти із застосуванням традиційних матеріалів виявляють відповідну природі специфіку і структуру, а у візуальному сприйнятті інтер’єрного простору надають йому зрозумілості, базовості й надійності; натомість сучасні матеріали дозволяють за допомогою артоб’єктів створювати нові форми у просторі інтер’єру.

Дизайн сучасних парків Китаю на постіндустріальних територіях: проєктні підходи в опрацюванні промислової спадщини

Мао Ляньцзе — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Трансформація промислової спадщини є важливим питанням у процесі міського розвитку в Китаї. Наразі більша частина індустріальної спадщини Китаю зазнала численних змін. Такі території, де зберігаються промислові споруди, наразі зазнали адаптаційних змін під рекреаційну функцію. Тому метою дослідження стало встановлення проєктних підходів у опрацюванні промислової спадщини в процесі формування сучасних парків Китаю на постіндустріальних територіях. Методи дослідження. Досягнення мети даної роботи передбачає вивчення об’єкта з виявленням різноманітних типів зв’язків, що обумовлює застосування системного підходу. В процесі проведення дослідження були використані як порівняльно-історичний метод, так і морфологічний й композиційний. Долучення їх до процедури дослідження дало змогу розглянути паркове середовище як складну композиційну структуру, що характеризується взаємозв’язком між функціональними й морфологічними рішеннями, і художньо-образними характеристиками дизайну середовища парків. Наукова новизна. У роботі вперше систематизовано матеріал щодо використання у дизайні сучасних парків, що створені на постіндустріальних територіях, об’єктів промислової спадщини. Встановлено проєктні підходи щодо її опрацювання. Висновки. Сучасний підхід у процесах оновлення промислової спадщини, характеризується переходом від лише адаптивного повторного використання до створення міських культурних ландшафтів. Це відбувається завдяки поєднанню оригінальної промислової текстури з новим дизайном, що формує особливий за своїми характеристиками ландшафт. Масштаб є найбільш характерною рисою промислової спадщини. Таким масштабом відзначаються промислові споруди, а також окреме обладнання, що характеризує певну територію. У опрацюванні споруд встановлено наступні проєктні підходи: оголення каркасів промислових споруд із збереженням їх автентичного вигляду, де брутальні фактури будівельних матеріалів виступають носіями пам’яті; інший підхід – каркасні структури у середовищі паркового ландшафту вирішуються як виразні акценти завдяки яскравому фарбуванню, підсвічуванню, обгорненню скляною оболонкою. Також виразним об’єктом промислової спадщини є обладнання, що забезпечувало виробничий процес у кожному виробництві. В залежності від типу цього обладнання виокремлено декілька підходів у його опрацюванні: великогабаритні об’єкти зберігають свій первісний вигляд, яскраво фарбуються, і відіграють роль візуальних реперів у парковому середовищі, позначаючи ідентичність місцевості; щодо невеликих окремих елементів виробничого обладнання, то вони стають артоб’єктами, організовуючи певні зони парку.

Модель функціонування речі в системі сучасного дизайну

Ігор Юрченко — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті полягає у побудові моделі функціонування та ролі речі в системі сучасного дизайну. Методи дослідження. У статті застосовано загальнонаукові методи та підходи пізнання, а саме: міждисциплінарний та системний підходи, аналіз, синтез, дедукція та індукція; метод абстрагування, метод сходження від загального до конкретного, емпіричний метод збору інформації. Для визначення закономірностей поєднання складових елементів у цілісні конфігурації застосовано метод гештальтпсихології. Наукова новизна. В статті проведено системний аналіз функціонування речі в сучасному дизайні як цілісної моделі. У напрямі від загального до конкретного визначено складові елементи моделі, які можуть перебувати у статичному та динамічному станах їх розвитку. Статич- ність та динамічність розвитку залежать від передпроєктних умов та технічного зав- дання, вимог споживача дизайн-об’єктів та способів технологічного виготовлення речі. Висновки: виявлено, що річ у сучасному дизайні одночасно виконує декілька функцій у підсистемі «річ-споживач-соціокультурне середовище». Через постійне напов- нення, зміни, редизайн предметного середовища, річ впливає на формування візуальної культури, створює насичений візуальною виразністю загальний образ соціокультурного середовища. В такий спосіб відбувається постійне оновлення старого образу предметної культури на новий. Тип споживача та замовника в залежності від ціннісних орієнтирів, сформованих соціокультурним середовищем, визначає особливість дизайну проєктного образу речі від інструментальної мінімалістичності її форми до складності форми як артоб’єкту. Проведення передпроєктних досліджень, проєктування, формоутворення речей підпорядковується універсаль- ним завданням, принципам, прийомам та методам. Оновлений образ соціокультурного середовища, складений із предметних форм, активно впливає та визначає передумови появи нових ідей речей. Сформульовані рівні оцінки якості втілення функціонально-ергономічного завдання у формоутворенні дизайн-об’єктів полягають у ретельному проведенні допроєктних досліджень, якості проєктних робіт та виготовленні форми речі.

Джерела ідентичності: український наїв у сучасному графічному та міжвидовому дизайні

Наталя Удріс-Бородавко — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті – на основі аналізу теоретичних досліджень наївного мистецтва України та реалізованих проєктних рішень визначити закономірності, можливості і результативні прийоми звернення дизайнерів до творчості художників наїву, а також сформувати рекомендаційні висновки щодо розвитку цього виду дизайнерської практики. Методи дослідження. Застосовано емпіричний метод, метод аналізу та синтезу. Опрацьовано наукові та публіцистичні джерела щодо вивчення українського наївного мистецтва як такого та звернення до нього в сучасній дизайнерській практиці. Джерельну базу склали проєкти українського графічного та міжвидового дизайну, створені за останні 10 років. Наукова новизна. В статті вперше упорядковано та систематизовано приклади сучасного українського дизайну з українською ідентичністю, яка транслюється через звернення до творчості художників українського наїву. Проаналізовано особливості та виявлено два базових підходи – пряме цитування та створення власної візуальності на основі стилізації манери митця. Продемонстровано приклад компіляції художньої манери кількох художників в одному проєкті і показано більшу ефективність такого підходу порівняно з прямим цитуванням упізнаваних образів, створених митцями. У підсумку визначено методику і проєктні етапи роботи дизайнера над авторським продуктом з українською ідентичністю на основі переосмислення спадщини наївного мистецтва. Висновки. За останні 10 років спадщина українського наїву не лише зайняла своє місце як повноцінна складова становлення українського мистецтва, але й стала об’єктом звернення дизайнерів, які прагнуть створювати проєкти з українською ідентичністю. В процесі дослідження з’ясовано, що з цією метою дизайнерам варто звертатися до творчості тих художників наїву, що мешкали в сільській місцевості і в своєму малярстві відтворювали традиційний спосіб життя та культури; чиї зображення максимально автентичні, по-дитячому безпосередні, але при цьому декоративні, образні і надають підґрунтя для стилізації сучасними фахівцями; є публічно відомими. У випадку звернення до маловідомих художників наїву новий проєкт треба супроводжувати комунікаційною кампанією про цього художника наїву. Найактуальнішим є підхід, у якому звернення до творчості художників наїву полягає не у прямому цитуванні творів чи фрагментів, а лише у вивченні їхнього методу та створенні на основі синтезу прийомів різних художників унікального авторського зображення. Це дозволить однозначно уникнути, по-перше, суперечливих питань з авторським правом та інтелектуальною власністю, по-друге, зі схожістю на вже створені проєкти.

Вплив цифрової нестабільності на дослідження дизайну інтерфейсів

Павло Салига — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження – виявити та систематизувати чинники, що впливають на фактор цифрової нестабільності у дослідженні інтерфейсів, та розглянути способи збереження (архівування) користувацького досвіду в часі, що покращать якість наукових досліджень у цій сфері. Методи дослідження передбачають аналіз попередніх досліджень, що стосуються цифрової нестабільності та архівування інтерфейсів, а також порівняльний аналіз сучасних підходів до збереження цифрового контенту. Наукова новизна полягає у виявленні та систематизації чинників впливу цифрової нестабільності на дослідження інтерфейсів та користувацького досвіду. Вперше було проведено комплексний аналіз проблем, пов'язаних із зникненням та трансформацією цифрових інтерфейсів, що ускладнює їхнє дослідження в часі. Запропоновано нові методологічні підходи до дослідження інтерфейсів, які враховують цифрову нестабільність, зокрема орієнтацію досліджень на процес роботи дизайнера, чітку фіксацію дати та версії предмета дослідження, а також методи архівування досвіду користування інтерактивними інтерфейсами. Висновки. Цифрова нестабільність ускладнює дослідження дизайну інтерфейсів, оскільки онлайн- та десктоп-продукти постійно змінюються або зникають, що може призвести до втрати предмета дослідження ще до завершення наукової роботи. Для покращення якості досліджень необхідно впроваджувати методи часткового архівування, фіксувати важливі елементи інтерфейсу та орієнтуватися на процес роботи дизайнера. Архівування цифрових інтерфейсів є важливим для збереження їх у первісному вигляді, що може включати збереження макетів у стабільних форматах, таких як PDF, створення скріншотів чи запис відео взаємодії користувачів з інтерфейсом. Важливо чітко фіксувати дату та версію інтерфейсу, що досліджується, щоб забезпечити можливість подальшої перевірки результатів.

Перспективи розвитку дизайну артпакування

Ван Жуньчжі, Ольга Ганоцька — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена вивченню перспектив розвитку дизайну артпакування та визначенню характерних особливостей зазначеного напрямку. Метою дослідження є аналіз сучасних тенденцій та перспектив розвитку дизайну артупаковки, визначення її ролі у формуванні споживчого попиту та оцінка впливу естетичних і функціональних аспектів на вибір споживача. Методи дослідження передбачають комплексний підхід, зокрема вивчення літературних джерел за темою і дослідження успішних прикладів артупаковки, виконаних студентами магістерської програми «Дизайн візуальних комунікацій» ХДАДМ. Спостереження і тестування прототипів сфокусовані на цілеспрямоване вивчення продукту в середовищі та при взаємодії з користувачем. Наукова новизна дослідження полягає у всебічному аналізі сучасних тенденцій у дизайні артупаковки та виявленні нових підходів до її створення, які враховують дослідження ролі мультисенсорних елементів у формуванні позитивного споживчого досвіду; вивчення інноваційних екологічних матеріалів і технологій, що застосовуються у створенні артупаковки; аналіз впливу соціокультурних факторів на дизайн артупаковки та сприйняття її споживачами; вивчення нових технологій, що дозволяють зробити артупаковку інтерактивною для взаємодії зі споживачами. Висновки. У результаті дослідження було встановлено, що артупаковка відіграє важливу роль у формуванні бренду та підвищенні лояльності споживачів. Доходимо висновку, що гармонійне поєднання естетики та функціональності є ключовим фактором успіху артупаковки; використання інноваційних матеріалів і технологій сприяє створенню унікальних та екологічно чистих продуктів; залучення кількох сенсорних відчуттів підвищує емоційний зв'язок споживача з продуктом; дизайн, що враховує культурні особливості та цінності, краще сприймається споживачами та підсилює ідентифікацію з брендом; інтерактивні елементи підвищують зацікавленість та залученість споживачів, створюючи додаткову цінність продукту. Дослідження виявило перспективи для подальшого розвитку дизайну артупаковки, що базується на інноваційних та креативних підходах, які можуть значно підвищити конкурентоспроможність продукції на ринку.

Форми дизайнерського спротиву на тимчасово окупованих територіях України

Андрій Будник — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження – виявити дизайнерські форми креативного спротиву російській агресії на тимчасово окупованих територіях; з’ясувати особливості їхнього функціонування. Методи дослідження передбачають поєднання мистецтвознавчого аналізу з методами документальної фіксації опору в умовах окупації. Наукова новизна полягає у введенні до наукового обігу раніше не описаного і не проаналізованого обсягу творів графічного дизайну або дотичних до нього, що були створені або на окупованих територіях, або для використання на таких. Вперше визначаються різновиди графічного дизайну, що використовуються для підпільної роботи, аналізуються стилістика, засоби і прийоми виконання. Висновки. Графічний дизайн оперує креативними техніками і технологіями, які можуть ефективно використовуватись в акціях опору на окупованих територіях. Оптимальність графічного дизайну визначається здатністю виявляти себе у багатьох сферах застосування у різноманітних формах, серед яких: стікери, гроші, листівки, ілюстрації, плакати, газети, ростові фігури, вуличні графіті тощо. У результаті проведеного мистецтвознавчого аналізу корпусу творів встановлено ідейну мотивацію, специфіку виконання, стилістику зображувальних засобів, які використовують розповсюджені форми функціонування графічного дизайну у сучасному світі. Попри часткову ізольованість від України, інформації, що надходила із підконтрольної території держави, вистачало для винайдення українськими митцями креативних способів опору і створення відповідних зразків в умовах тотальної заборони українського контенту окупаційними адміністраціями і достатньо суворого покарання за порушення встановлених агресорами правил. Присутність російської мови і атрибутики у згаданих творах є вимогою для ефективного виконання задач і орієнтацією на цільову аудиторію.

Візуальне мистецтво для людей з інвалідністю зору: повернення до синкретизму

Ліліана Вежбовська, Максим Коваленко — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Дослідження присвячене інклюзивності у мистецтві й дизайні. Його мета – виявити певні форми й засоби, які можуть значно наблизити для людей з інвалідністю зору досвід спілкування з візуальним мистецтвом, а також – з’ясувати можливості створення унікального інклюзивно орієнтованого мистецтва. Методи дослідження: загальнонаукові методи аналізу і синтезу, порівняльний, формальний, феноменологічний. Наукова новизна. У результаті порівняльного аналізу наявних інклюзивних проєктів, а також – тих форм сучасного мистецтва, які свого часу актуалізували досвід тактильного сприйняття, виявлено підходи, які здатні скоригувати сприйняття артоб’єктів для людей з порушенням зору і за допомогою цих засобів створювати унікальний мистецький продукт. Висновки. У результаті дослідження виявлено три підходи до створення інклюзивних мистецьких проєктів для людей з інвалідністю зору. Перший полягає у свого роду «перекладі» архітектурних форм мовою, осяжною для так тильного зчитування моделі. Складовими цієї мови є розмір, що має бути оптимальним як для сприйняття на дотик, так і для осягнення артоб’єкту як цілого; відтак важливі масштаб і збережені пропорції елементів, текстура матеріалів і фактура форм, деталі, які надають унікальності певному твору. Другим підходом є створення адаптованих артоб’єктів, які мають регламентовану рельєфну текстуру, нанесену за допомогою цифрових технологій. За відповідною інструкцією або супроводом екскурсовода можуть бути ідентифіковані певні об’єкти, лінійний малюнок і навіть колір. Чергування текстур різної щільності і гладких поверхонь дозволяє передати повідомлення про кольори, втім, лише досить обмежену палітру. В обох випадках є дублювання інформації шрифтом Брайля та оснащення QR-кодом з аудіоінформацією. Втім, обидва підходи є саме адаптивним продуктом, безумовно, дуже цінним у можливості творення уявлення про візуальне мистецтво. Натомість, доходимо до важливості ще одного підходу, який у статті називаємо синкретичним. Він більшою мірою відповідає саме суті мистецького переживання, дефіцит якого, за нашим переконанням, й переживають люди з інвалідністю зору. Такий твір чи напрям претендує бути не моделлю чи «перекладом» певного артоб’єкта на мову тактильних відчуттів, а власне унікальним твором мистецтва й дизайну, універсальним для будь-якої людини і, водночас, таким, що маркує твір власне присутністю людей з інвалідністю і є доступним для їхнього сприйняття.

Застосування сучасних технологій дизайн-діяльності при проєктуванні інклюзивного середовища

Олександр Луговський, Інна Яковець, Наталія Чугай — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи полягає в проведенні системного дослідження використання новітніх досягнень науки, техніки і мистецтва у створенні інклюзивного середовища. Методи дослідження. Для виявлення сучасних тенденцій у дизайні та дизайн-освіті щодо застосування передових технологій при створенні інклюзивного середовища використано методи теоретичного та емпіричного аналізу, порівняння, синтезу, узагальнення. Ці методи використані для вивчення теоретичних матеріалів, наукових джерел, дизайнерських творів. Також дослідження ґрунтується на використанні методів дедукції та індукції і методі міждисциплінарного синтезу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у результаті комплексного аналізу розроблених дизайн-проєктів було запропоновано алгоритм їхнього вдосконалення з погляду застосування досягнень технології «розумний будинок». Так, було показано, як застосування сучасних технологій дизайн-діяльності в навчальному процесі сприяє створенню інклюзивного середовища. Висновки. Використання технології розумного будинку в багатьох соціальних галузях та забезпечення окремих категорій доступності у різних сферах життєдіяльності широкого кола людей з різним рівнем інвалідності та людей похилого віку дозволяє впливати на якість життя груп населення, життя яких обмежене домашнім середовищем. Показано, як технологію «розумного будинку» можна включити у процес проєктування, досліджуючи проблематику у визначенні найбільш прийнятного типу технології для задоволення потреб людей. Окрім питань, пов’язаних із інклюзією, ці технології одночасно дозволяють вирішувати проблеми екологічного характеру, а також – ресурсо- та енергозбереження. Проєктне навчання найповніше наслідує професійну діяльність дизайнера та формує професійні компетенції. На рівні магістерської підготовки промислового дизайнера у процесі вивчення дисципліни «Дизайн-проєктування» окреслюються можливості використання технологій розумного будинку у проєктній діяльності шляхом адаптації певних інтелектуальних систем до нових умов застосування. Це дозволило виявити значну кількість ідей для подальшого пошуку нетрадиційних рішень у проєктуванні об’єктів інклюзивного середовища.

Sustainable fashion/стала мода: дефініції та їхнє трактування в українському науковому дискурсі

Ірина Соловій — вт, 19 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження проаналізувати та систематизувати наявні дефініції та варіанти перекладу sustainable fashion українською мовою, окреслити відмінність цього поняття від поняття «екологічна мода», зважаючи на тенденцію їх ототожнення, уточнити дотичні терміни. Методи дослідження: використано компаративний аналіз публікацій у базі ScienceDirect та аналіз даних з додаткових джерел інформації про дослідження та професійну діяльність у галузі моди, а також – методи синтезу та узагальнення. Наукова новизна: проаналізовано та систематизовано наявні дефініції та переклади sustainable fashion в українському науковому дискурсі, а також прослідковано тенденції їхнього використання з певним смисловим навантаженням. Визначення сталості у моді та дизайні одягу у публікаціях українських науковців систематизовано в таблиці. Практична значущість роботи полягає у можливості використання результатів дослідження для переосмислення та формування цілісної системи уявлень щодо поняття сталості у моді в Україні, де кожна складова є важливою частиною для досягнення мети. Висновки. У дослідженні з'ясовано, що на даний момент словосполучення «стала мода» можна вважати найбільш доцільним перекладом терміну sustainable fashion, зважаючи на концепцію «сталого розвитку» (sustainable development – англ.), яка є в цьому перекладі вагомим підґрунтям. Осмислення поняття сталості у моді в Україні, глибинне розуміння його принципів та механізмів дії акцентує діяльність дизайнера та залучених сторін на використанні усвідомлених, продуманих процесів, технологій та матеріалів. Окрім того, в результаті проведеного аналізу доходимо висновку про важливість перекладу та адаптації англомовної термінології із сфери дизайну одягу для використання в Україні, що актуалізує усвідомлення та осмислення множинних процесів, які впливають на формування підходів до моди на принципах сталості.