Етимологія та історіографія української хустки як елементу національного вбрання

Анотація

Мета статті – з’ясувати особливості функціонування Полтавських хусток кінця ХІХ – початку ХХ ст. як елементу жіночого національного вбрання, виявити загальні і специфічні характеристики їхнього виготовлення і способів пов’язування; з’ясувати етимологію слова «хустка», простежити його взаємозв’язок з поняттям «убрус» та іншими, схожими за змістом. Методологія дослідження. За допомогою порівняльно-історичного методу досліджуємо етимологію понять, що стосуються українських жіночих головних уборів. З використанням історично-типологічного методу проведено культурологічний та мистецтвознавчий аналіз дослідження. Наукова новизна. Ґрунтовно вивчено етимологію значущих понять українських головних уборів: «убрус», «хустка» та ін. Зазначені їхні характерні риси у різних регіонах України. Проаналізовано та подано способи пов’язування хусток кінця ХІХ – початку ХХ ст., означені характеристики їхнього виготовлення та поширення у повітах Полтавської губернії. Доведено, що у Полтавській губернії наприкінці ХІХ ст. одночасно існували два головних способи пов’язування хусток: у повітах північно-західної частини губернії поширеним був спосіб пов’язувати хустку вузлом на верхівці голови, у східній частині – вузлом на шиї. Висновки. Повсякденні жіночі хустки призначалися для прикривання, утеплення й оздоблення голови заміжніх жінок. Взористоткані хустки виділялися локальною своєрідністю художнього вирішення. Святкові головні убори українок відрізнялися різноманітністю та витонченістю. Сувора завершеність властива формам цієї невід’ємної частини національного костюма як таким, що вдосконалюються протягом довгого ряду поколінь. Наприкінці ХІХ ст. майже зовсім знищуються намітки, на які витрачалося багато матеріалу. Головні убори нових форм стають практичніші, дешевші і легші. «Старовицькі хустки» поступаються місцем мануфактурним виробам. На початку XX ст. хустки стали найпоширенішим головним убором як у місті, так і в селі.