Функціонування візуальних наративів російської пропаганди в умовах збройної війни проти України

Анотація

Метою статті є дослідження функціонування візуальних наративів російської пропаганди в умовах ведення рф збройної війни проти України та розгляд явища у контексті постмодерних теорій. Методологія дослідження базується на застосуванні постмодерного методу деконструкції, систематично застосованого до візуальних текстів російської пропаганди з метою виявлення прихованих значень. Новизна дослідження полягає у виявленні особливостей функціонування візуальних наративів російської пропаганди, що, фактично, дозволили симулювати причини масштабного збройного вторгнення рф в Україну, а також створити маскування справжніх причин війни, що пов’язані з кризовими явищами владних інституцій з невідповідними сучасності імперськими визначниками. Серед таких механізмів виявлено повторення візуального наративу у різних модифікаціях і контекстах; приховування деталі або її маскування; маніпуляцію образами (матері і батьківщини, мотивами розпаду і воскресіння імперії-росії-ссср тощо). Одним із неочевидних прийомів стало виявлення такого виду візуальних конструктів, які проникають у поле зору глядача непоміченими і, маскуючись під структури аксіоматичних знань, починають спрацьовувати автоматично у потрібний момент. Цей прийом ми назвали «інверсією автоматичного письма». Висновки. У результаті дослідження доходимо висновку, що дієвість російської пропаганди забезпечується не стільки якістю візуальної інформації, скільки її кількістю і нав’язливістю, співмірною з витісненням будь-якого іншого інформаційного «шуму», а також – агресивністю, емоційним забарвленням і безапеляційністю подачі. Втім, технологічні засоби все ж присутні. Систематичне повторення одних і тих же образних меседжів у різних поєднаннях і контекстах дозволяє скріпити між собою ідеологічно розрізнені теми, починаючи від політичних і геополітичних до питань елементарного побутового рівня (вітрини магазинів, американські джинси, американські долари тощо). У статті також відстежено етапи формування образу «ворога» засобами пропаганди, а саме через застосування прийомів дегуманізації і десуб’єктивізації образу українців, а далі – мілітаризації і патетизації війни як сакральної місії імперської росії. Розгляд явища у контексті постмодерних теорій засвідчує глибоку кризу владних інституцій рф, що, мовою постмодерну, відображає стадію самозацикленого симулякру. Остання дозволяє вдатися до обнадійливих прогнозів, оскільки зазначена стадія названа теоретиками постмодерну останньою у функціонуванні системи, що передує її неминучому розпаду.