Баламути – традиційні українські ювелірні прикраси ХІХ – початку ХХІ ст.

Анотація

Мета – визначити джерела інспірацій і художні особливості баламутів в українській народній ноші ХІХ – початку ХХІ ст. Методи дослідження – онтологічний, герменевтичний, аксіологічний, історико-генетичний, історико-хронологічний, компаративний, соціокультурний, іконографічний, мистецтвознавчого аналізу. Інструментарій дослідження покликаний допомогти усвідомити джерела інспірацій і художні особливості баламутів в українських народних строях. Новизна дослідження ґрунтується на введенні до наукового обігу сутності поняття «баламути» в українських прикрасах ХІХ – початку ХХІ ст., зокрема, весільних. Висновки. з давніх давен на теренах сучасної України було заведено носити перли, причому, за наслідуванням елліно-скіфської та візантійської моди, спочатку – у середовищі чоловіків. Перли були частиною ініціаційних прикрас представників еліт Сасанідського Ірану від часів Шапура І, що правив у ІІІ ст. н.е., і Шапура ІІ (правив у ІV ст.), а також поступово стали частиною культури грецьких колоній Криму й на Причорномор’ї. Перли з доби античності були відзнакою ініціаційних стемм (спочатку стрічок, прикрашених круглими та краплеподібними перлами, а згодом і чільцевих обручів – короноподібних діадем). Після перших віків по Різдву Христовому означені аксесуари, що змінили лаврові вінці язичницького часу, стали частиною довершеного образу римського імператора. Так, вже у ІV ст., за прообразом сасанідських коронаційних прикрас, син Костянтина Великого імператор Констанцій ІІ (337–361 рр.) носив діадему з перлинною обниззю. Юстиніан Великий, іллірієць за походженням, у 548 р. зображався у короні з пропендулями та фібулі з перлами, надалі перли закріпилися серед коронаційних аксесуарів наступних династій візантійських правителів, котрі мали як східні (насамперед, перські й вірменські), так і західні (балканські) корені. Враховуючи, що за кілька століть спадкоємиці візантійських імператорів почали виходити заміж за києворуських князів, дана традиція використання перлів поступово стала частиною місцевих звичаїв. Так, вже на Х століття син Ігоря й Ольги Святослав носив колт з перлами і червоним гранатом у вусі. Надалі перли, у тому числі, скам’янілі, викопні, виконані з товстого шару перламутру давніх мушель (баламути), від ХІХ ст. поступово стали частиною українських весільних строїв.