Джерела ідентичності: український наїв у сучасному графічному та міжвидовому дизайні

Анотація

Мета статті – на основі аналізу теоретичних досліджень наївного мистецтва України та реалізованих проєктних рішень визначити закономірності, можливості і результативні прийоми звернення дизайнерів до творчості художників наїву, а також сформувати рекомендаційні висновки щодо розвитку цього виду дизайнерської практики. Методи дослідження. Застосовано емпіричний метод, метод аналізу та синтезу. Опрацьовано наукові та публіцистичні джерела щодо вивчення українського наївного мистецтва як такого та звернення до нього в сучасній дизайнерській практиці. Джерельну базу склали проєкти українського графічного та міжвидового дизайну, створені за останні 10 років. Наукова новизна. В статті вперше упорядковано та систематизовано приклади сучасного українського дизайну з українською ідентичністю, яка транслюється через звернення до творчості художників українського наїву. Проаналізовано особливості та виявлено два базових підходи – пряме цитування та створення власної візуальності на основі стилізації манери митця. Продемонстровано приклад компіляції художньої манери кількох художників в одному проєкті і показано більшу ефективність такого підходу порівняно з прямим цитуванням упізнаваних образів, створених митцями. У підсумку визначено методику і проєктні етапи роботи дизайнера над авторським продуктом з українською ідентичністю на основі переосмислення спадщини наївного мистецтва. Висновки. За останні 10 років спадщина українського наїву не лише зайняла своє місце як повноцінна складова становлення українського мистецтва, але й стала об’єктом звернення дизайнерів, які прагнуть створювати проєкти з українською ідентичністю. В процесі дослідження з’ясовано, що з цією метою дизайнерам варто звертатися до творчості тих художників наїву, що мешкали в сільській місцевості і в своєму малярстві відтворювали традиційний спосіб життя та культури; чиї зображення максимально автентичні, по-дитячому безпосередні, але при цьому декоративні, образні і надають підґрунтя для стилізації сучасними фахівцями; є публічно відомими. У випадку звернення до маловідомих художників наїву новий проєкт треба супроводжувати комунікаційною кампанією про цього художника наїву. Найактуальнішим є підхід, у якому звернення до творчості художників наїву полягає не у прямому цитуванні творів чи фрагментів, а лише у вивченні їхнього методу та створенні на основі синтезу прийомів різних художників унікального авторського зображення. Це дозволить однозначно уникнути, по-перше, суперечливих питань з авторським правом та інтелектуальною власністю, по-друге, зі схожістю на вже створені проєкти.